Документальні виставки
Чи тільки в творчості Українка?
(до 150-річчя від народження Лесі Українки)
Документів, які відклалися у фондах ЦДІАЛ, чисельно є небагато для того, аби пізнати глибокий світ душі і таланту Лесі. Переважно це листування з Михайлом Павликом, листи Олени Пчілки до редактора ж. «Зоря» і листи М. Драгоманова до родини і окремо до Лесі Українки.
Листи Олени Пчілки, які зберігаються у фонді № 309 «Наукове товариство ім. Шевченка, м. Львів», в основному стосуються власної літературної творчості, етнографічної роботи та педагогічної діяльності. Однак багато вона пише і про свою доньку Лесю – її поетичний талант, перекладацький хист. Листи матері допомагають збагнути вибір молодою поеткою її літературного псевдоніму. Якщо іменем Леся маленьку Ларису називали вдома ще змалечку, то друге ім’я – Українка – вибране свідомо і невипадково. З одного боку це була родинна традиція: дядько М. Драгоманов свої листи до галичан підписував іменем Українець. Ім’я було обрано, щоб підкреслити українське походження молодої авторки, яка надіслала свої твори для друку у Галичину. Але, можливо, що Олена Пчілка запропонувала своїй дочці це ім’я ще і тому, що у ньому відбивалося свідоме прагнення родини Драгоманових-Косачів до відкритого признання до української нації. Родина Драгоманових-Косачів була однією з тих, які свідомо і відверто виявляли своє українство у непростих для цього політичних обставинах. Чимало зусиль до виплекання українського духу у своїх дітях доклала Олена Пчілка. В одному зі своїх листів вона звірялася: «Я завше окружала дітей такими обставинами, щоб українська мова була їм найблизшою, щоб вони змалку пізнавали її якнайбільше». Очевидно, що старання мами справдилися. Леся Українка, подібно до І. Франка, своєю працею багато доклалася до культурного і духовного збагачення українського народу. У праці Марії Фуртас-Деркач «Причинки до життя Лесі Українки (на основі її листування з М. Павликом 1891-1907 рр.), рукопис якої зберігається у ЦДІАЛ, дослідниця звертає увагу на бажання Лесі Українки збагатити українську літературу перекладами з вершин світової літератури. В одному з листів до М. Павлика поетка риторично запитує, чи не «стати мені присяжним українським перекладачем?» Її успіхи у перекладацькій сфері були знаменитими (Леся Українка перекладала Д. Байрона, Г. Гейне, І. Тургенєва, В. Гюго, окремі фрагменти з Старого завіту та ін).
Праця Олени Пчілки над вихованням дітей була цілеспрямованою і результативною. І це стосується не тільки суспільно-побутового виховання, але і національного. Коли на прохання редактора «Зорі» надіслати біографію своїх дітей (мова йшла про Михайла і Лесю), Олена Пчілка, попри ще зовсім юний вік Лесі, справедливо зауважила: «Власне їх біографія… – єсть разом з тим доповненням моєї життєписи». Сама Олена Пчілка у своїй творчості прагнула відтворити українське життя, українські типи, про що писала: «Я стала на нове поле… Козачка Олена – з народного життя цілком, але і в ній беру тип не героїнь Вовчка, Куліша, Шевченка (тих ніжних коханок, сестер, жінок), а постать жінки- патріотки». Олена Пчілка прагнула сформувати своїм літературним персонажам український дух, а ще більше – прищепити його своїм дітям. Їй це вдалося, бо Лариса Косач вступила на літературне поле сформованою українкою, позбавленою комплексу доводити цю абсолютно природну її натурі річ. У творчості Лесі Українки домінують світові сюжети і образи, які молода українка трактує свіжо і по-новому. Робить це завдяки своїй високій культурі, широким знанням і патріотичному домашньому вихованню. Власна гідність дозволяє гідно сприймати свою літературу і свою мову, здатну обслуговувати високе світове мистецтво. Леся Українка національне питання усіх сфер життя вкладала у світовий контекст, зокрема в літературній галузі, на полі якої працювала. Якщо Олена Пчілка прагнула відтворити в літературі персонажі українського типу і працювала на українському ґрунті, то її донька, як сформована українка, збагатила рідну літературу світовими темами і образами. Леся Українка національну працю Олени Пчілки винесла понад національні межі і продовжувала в загальносвітовому контексті.
Прагнення до свободи ще більше розвинулося в Лесі у період її життя у свого дядька М. Драгоманова у Софії. Можливість жити у вільному світі підсилило у поетки відчуття закритого напівлегального політичного і культурного життя в рідній землі. У листі до М. Павлика Леся Українка писала: «тільки до Вас пишу з охотою, в Росію писати для мене мука, я вже відвикла тримати свої думки в кайданах». Лист Лесі Українки до М. Павлика, який виявлено у фондах ЦДІАЛ, дає розуміння, наскільки високо поетка цінувала поняття особистої і політичної свободи. Зацікавлення темою свободи у неї загострилося після того, як вона ближче ознайомилася з оригінальними творами англійської літератури. Тема свободи в Англії стала предметом її особливого зацікавлення, в результаті чого вона написала поему «Роберт Брюс, король шотландський» (поема була закінчена у 1893 р.). Життя рідного народу в складі чужої держави їй боліло, і в цьому вона звіряється своєму приятелю: «що з того ХІХ в[іку], коли ми так ганебно пропадаємо, та ще й мовчки». Однак вона не має наміру це приймати і готова до боротьби : «Ну нічого, будемо битися».
Знаряддям боротьби у Лесі Українки було слово. Це слово концентрувало у собі поетику, естетику, філософію і мораль. Творча спадщина поетки формує у читача дух свободи і національного аристократизму, спонукає до усвідомлення себе вільною духом українською одиницею у світі вільних людей і народів. Велика українка своєю працею багато доклалася до того, аби не тільки українська література, але і українська нація, займали високі щаблі в культурному житті народів.
Виставку підготувала архівіст І категорії Марія Мицан.
27 грудня 1888 р., Київ. – Лист Олени Пчілки до [Омеляна Партицького] про друк творів Лесі Українки у журналі «Зоря». ф. 309, оп. 1, спр. 2385, арк. 53-55 зв.
б/д. – Лист Олени Пчілки до [Омеляна Партицького] з короткими біографічними відомостями про своїх дітей – Михайла і Лесю. ф. 309, оп. 1, спр. 2385, арк. 75-78 зв.
05 лютого 1891 р., Львів. – Донесення директора поліції у Львові Крачковського до Президії Галицького Намісництва про перебування Ольги і Лариси Косачів у Львові. ф. 146. оп. 7, спр. 4487, арк. 1-1 зв.
18 жовтня 1893 р., Софія. – Лист Михайла Драгоманова до родини Косачів про родинні і побутові справи. ф. 663, оп. 2, спр. 66, арк. 22-26.
14 жовтня 1893 р., Софія. – Лист Михайла Драгоманова до Лесі Українки про основи виховання в родині. ф. 663, оп. 2, спр. 66, арк. 27-30.
20 лютого 1895 р., Львів. – Лист Михайла Павлика до Лесі Українки про літературну співпрацю та суспільно-політичну ситуацію в Галичині. Копія. ф. 663, оп. 1, спр. 202, арк. 372-373.
14 березня 1895 р., Львів. – Лист Михайла Павлика до Лесі Українки про характеристику жіночого руху в Галичині. Копія. ф. 663, оп. 1, спр. 202, арк. 413-414.
12 квітня 1895 р., Львів. – Лист Михайла Павлика до Лесі Українки про політичну ситуацію в Галичині. Копія. ф. 663, оп. 1, спр. 202, арк. 452-455.
б/д. – Лист Лесі Українки до Михайла Павлика з роздумами про те, як змінилися її погляди на суспільно-політичний режим у Російській імперії після перебування за кордоном. ф. 663, оп. 1, спр. 202, арк. 458-460 зв.
б/д. – Праця Михайла Драгоманова «Про свободу віри», надиктована Лесі Українці. Автограф. ф. 663, оп. 2, спр. 20, арк. 1, 37.
[20-23 червня 1895 р.] – Копія напису на стрічці похоронного вінка Михайлові Драгоманову від Лесі Українки. ф. 663, оп. 2, спр. 96, арк. 3.
б/д. – Праця Марії Фуртак-Деркач «Причинки до життєпису Лесі Українки (на основі її листування з М. Павликом 1891-1907 рр.)». Рукопис ф. 311, оп. 1, спр. 97, арк. 1, 2, 95.
