Документальні виставки

Українська греко-католицька церква в Канаді на початку ХХ століття

(присвячена 130-річчю української еміграції)

З моменту, як перші українці-галичани Іван Пилипів та Василь Єднак у 1891 році ступили на землю заокеанської Канади, ця країна стала більш відомою і відкритою для інших русинів, число яких відтоді у ній стрімко зростало.
Цьому сприяло багато факторів, насамперед соціально-економічних, і найбільше, що приваблювало наших людей у країні кленового листка – велика кількість землі. За короткий час для багатьох українців Канада з terra incognita перетворилася на мету, до якої прагнули не тільки ті, хто сприймав цю країну як засіб для швидкого збагачення, але насамперед ті, хто хотіли реалізувати свої господарські амбіції. Так, станом на 1911 рік число українців у Канаді становило 75000 осіб, більшість з них були вихідцями із Галичини, Буковини і Закарпаття.
Після влаштування свого побуту, по прибуттю до Канади, перед новими мешканцями країни поставало завдання забезпечити для себе духовне життя, а для своїх дітей – ще і освітнє. Виявилося, що ці питання дуже тісно між собою пов’язані. Уряд Канади відчиняв двері своїх шкіл для нових мігрантів і вони могли здобувати освіту в державній школі. Проте школа в Канаді була в основі своїй англійською, ба, навіть англіканською, а державний вчитель у багатьох випадках простір навчального класу використовував як політичну трибуну. Це сприяло швидшій асиміляції новоприбулих із давніше замешканими тут європейцями, які уже стали канадцями.
Звичайно, це задовольняло далеко не всіх, тому іммігранти різних національностей дбали про заснування своїх шкіл. Мігранти з багатьох європейських країн отримували фінансування на школи від своїх урядів чи своєї церкви. Так, протестантів в основному фінансувала Німеччина і США, а католиків – Рим. Питання про заснування своєї школи і своєї церкви постало і перед русинами. Із збільшенням їхнього числа в Канаді все гострішою відчувалася потреба в їхньому духовному проводі, а також у відкритті своїх національних шкіл.
У цей час УГКЦ, вірними якої в абсолютній своїй більшості були новоприбульці до Канади із Східної Галичини, очолював митрополит Андрей Шептицький.
У своєму служінні він був і умілим адміністратором і добрим пастирем, який покидав 99 овець, щоб віднайти одну загублену. Він добре розумів, що відсутність у чужій країні для людини духовного життя в лоні своєї церкви веде до пошуку задоволення цих потреб у середовищі інших церков, або, що ще гірше, – взагалі відходу від будь-якої церкви, а це приводить людину до її духовного занепаду. Про ситуацію з українцями греко-католиками в Канаді митрополит Шептицький знав від місіонера о. Лякомба (генерального вікарія єпископа Паскаля в Сент-Альберті). Також, тільки-но посівши у 1901 році митрополичий престол, він відразу ж відправив до Канади свого особистого секретаря о. Василя Жолдака, щоб той вивчив ситуацію релігійного життя русинів на місці.
А у 1902 році А. Шептицький призначив о. В. Жолдака Апостольським адміністратором для українців-католиків у провінції Манітоба. У 1912 році до Канади також прибули перші три отці ЧСВВ та чотири сестри-служебниці. Перша літургія в українському обряді відбулася в Едмонтоні 09 листопада 1902 року в церкві св. Йоахима, якою керували французькі облати. Від того часу почалася постійна духовна опіка УГКЦ над своєю паствою у Канаді. Поступово духовний провід збільшувався і зміцнювався. У 1911 році митрополит А. Шептицький сам відвідав Канаду (другий візит був у 1921 році) і зблизька побачив, які проблеми були актуальні для вірних його церкви у цій країні. За його клопотанням 12 липня 1912 року папа Пій ХІ призначив першого єпископа для українців Канади, ним став молодий Никита Будка. Сам себе він називав Єпископ канадських Русинів.
Після того, як церковне життя в Канаді отримало свій провід, воно почало розвиватися, свідченням чого є побудова нових церков, монастирів, а насамперед – збільшення числа вірних. Як ця церква розвивалася, з якими труднощами стикалися її духівники і вірні, який вихід вони знаходили у складних ситуаціях? Частково на ці питання дають відповідь документи, які збереглися у релігійних та особових фондах ЦДІАЛ.

12 листопада 1902 р, Едмонтон. – Перша сторінка розповіді невстановленого автора «З канадийської України».
ф. 408, оп. 1, спр. 1176, арк. 1

02 березня 1904 р., Веґревіль. – Лист-скарга, надіслана д-ру Юліану Бачинському, від українських емігрантів у Канаді на отців-василіан через їхню нетерпимість і неприйнятні методи служіння.
ф. 683, оп. 1, спр. 6, акр. 1.

Лютий 1911 р., Лаврів. – Фрагмент рукописного примірника послання Митрополита Андрея Шептицького «Канадійським Русинам».
ф. 358, оп. 2, спр. 9, арк. 15-16.

18 березня 1911 р, Львів. – Фрагмент Пам'ятки митрополита Андрея Шептицького з приводу українського питання в Канаді.
ф. 358, оп. 2, спр. 16, арк. 1, 2.

Грудень 1911 р., Су-Сент-Марі. – Повідомлення о. Василя Мереньківа про стан українського шкільництва і української церкви у Канаді.
ф. 408, оп. 1, спр. 1050, арк.1, 41.

[перед 1913 р.], Едмонтон. – Фото церкви [св. Йосафата] перед розбудовою.
ф. 408, оп. 1, спр. 1353, арк. 14-14 зв.

18 серпня 1921 р., Торонто. – Стаття «Його священство Архиєпископ Андрей Шептицький відвідує Канаду» в газеті «The Catholic Register and Canadian Extension».
ф. 358, оп. 1, спр. 32, арк. 48.

31 серпня 1921 р., Вінніпег. – Стаття «Ексцеленції Андреєви Гр. Шептицькому» в газеті «Канадийський українець» з нагоди візиту митрополита Шептицького до Канади.
ф. 358, оп. 1, спр. 32, арк. 40.

1924 р., Мандер. – Фото монастиря отців Василіан.
ф. 408, оп. 1, спр. 1353, арк. 17-17 зв.

12 червня 1926 р., Варшава. – Лист Апостольського Нунція в Польщі Лоренцо Лаурі до Архиєпископа Львівського Андрея Шептицького про відбір кандидатів на посаду єпископа у Канаді.
ф. 358, оп. 3, спр. 238, арк. 9.

б/д, б/м. – Фото першого єпископа УГКЦ в Канаді Никити Будки.
ф. 408, оп. 1, спр.1353, арк. 1.

б/д, Мандер. – Фото візиту віце-губернатора провінції Альберти Вільяма Еґберта до монастиря отців Василіан.
ф. 408, оп. 1, спр. 1353, арк. 42-42 зв.; 46-46 зв.

б/д, Мандер. – Фото українських парафіян з о. Іваном Тимочком перед будинком отців Василіан.
ф. 408, оп. 1, спр. 1353, арк. 51-51 зв.

б/д., б/м. – Стаття невідомого автора, отця-василіана, про становище української громади і української церкви в Канаді.
ф. 364, оп. 1, спр. 199, арк. 28-29 зв.

б/д, б/м. – Фрагменти Меморандуму про русинське питання о. Лева Iсидора Сембратовича до президента Товариства поширення Католицької Церкви в Канаді превелебного А. Е. Бурке.
ф. 358, оп. 1, спр. 53, арк. 66-67.

б/д., Стюартберн. – Лист о. Євгена Дихдали до митрополита Андрея Шептицького про своє пастирське служіння в Канаді.
ф. 408, оп. 1, спр. 801, арк. 90-92.