Документальні виставки

«Батіг – до 370-річчя звитяги козацького війська»

 Історія Батозької битви – однієї з найуспішніших у цілій військовій кампанії Богдана Хмельницького упродовж 1648–1654 рр. – доволі неоднозначна, з чим погоджуються як польські, так й українські історики. Адже безпосередніх свідчень учасників подій майже не збереглося (відомо про 5 таких), не кажучи про щоденники чи реляції. Помітно більше джерел існує про причини та передумови відновлення бойових дій.
 У 1652 році Україна була якраз на роздоріжжі Визвольної війни. Білоцерківська угода 1651 року відкинула українську сторону на гірші позиції, ніж Зборівська 1649 р. Обмеження автономної української території, чисельності реєстрового козацтва, повернення усіх інших земель до довоєнного стану викликали неминучі заворушення у суспільстві. Виявом цього стали, наприклад, спалення Брацлавської фортеці та захоплення Меджибожа й інших міст. У середовищі полковників також виникали періодичні бунти проти гетьмана Богдана Хмельницького. Ситуацію міг врятувати тільки новий наступ, що добре розумів гетьман.
 Наприкінці березня 1652 р. з`явилися начебто «таємні» універсали, якими гетьман закликав посполитих готуватися до подальшої боротьби. На початку третьої декади травня Б. Хмельницький виступив назустріч татарам з Чигирина. Прибувши до Тарасівки, 25 травня він звернувся з універсалом до населення Лівобережжя, закликаючи приєднуватися до його обозу. Дочекавшись козаків Корсунського, Канівського та Черкаського полків, 27 травня подався до Умані, пославши поперед себе сина Тимоша з частиною українців і татарами Карач-бея. По дорозі до них приєдналися уманські козаки.
 Польське військо розташувалося на правому боці Південного Бугу, біля впадіння в нього р. Батіг, гори Батіг та містечок Батіг і Четвертинівка. Воєначальник, польний гетьман Марцін Калиновський, зібрав величезні сили і спорудив масивний табір, який, хоч і розташовувався у вигідному місці, було важко захистити зусібіч. Авангард української армії разом з татарськими загонами з`явився на лівому березі Південного Бугу вже 29 травня. У польському таборі були наміри відступити до Кам`янця-Подільського, проте польний гетьман відхилив цей план і вступив у бій. Вже 1 червня українсько-татарські полки завдали втрат передовим полкам поляків, змусивши їх відступити до табору. Ймовірно, вночі підійшов з головним військом Хмельницький, який вивчив позиції і вирішив атакувати табір з усіх сторін, використовуючи їхні слабкості. З полудня 2 червня козаки з татарами почали наступ. Польська кіннота здригнулася і почала відступати у жорстокій січі. Дехто почав залишати табір і переправлятися через Південний Буг. Пожежа, яка спалахнула в таборі, спричинила ще більше сум`яття, українці почали захоплювати його. Німецькі редути, на які сподівався в останню мить Калиновський, також не вистояли під гарматним вогнем. Більшість шляхти або полягли на місці, або були взяті в полон.
 Батозька перемога спричинила повну ліквідацію умов Білоцерківського договору. До початку липня на території Брацлавського, Київського, Чернігівського воєводств повністю відновилися попередні органи влади. Було звільнене також Подільське воєводство. Де-факто Українська держава більше не була зв`язана жодними договорами з іншими державами, які ставили б її в залежність. Однак така ситуація не тривала довго. Попереду в молодої держави було багато випробувань і розчарувань…
 Документи виставки пропонують читачам добірку листування відомих історичних постатей, пов’язаних з цією подією, а також копій офіційних розпоряджень з гродських книг про передумови битви, що висвітлюють ситуацію у Руському та Белзькому воєводствах.

[1649 р.], б/м. – Декларація польського короля Яна ІІ Казимира запорізькому війську зберегти давні привілеї з дозволом на 40 тис. реєстрових козаків. Копія, лінотип.
Ф. 134, оп. 2, спр. 3, арк. 1-2

8 березня 1649 р., Белз. – Ухвала сеймику у м. Белзі про зміцнення безпеки шляхти у Руському воєводстві та ствердження, що заворушення посполитих на місцях приносить більше шкоди, ніж просування козацького війська. Рукопис, впис до белзьких гродських книг.
Ф. 1, оп. 1, спр. 236, с. 188-191.

11 червня 1649 р., Белз. – Ухвала сеймику у м. Белзі про необхідність зміцнення укріплень белзького замку через поширення посполитих заворушень проти шляхти. Рукопис, впис до белзьких гродських книг.
Ф. 1, оп. 1, спр. 236, с. 754-763.

27 травня 1651 р., обоз під Сокалем. – Універсал польського короля Яна ІІ Казимира із закликом перед загрозою нападу татарських військ та полків Богдана Хмельницького до “посполитого рушення”. Рукопис, впис до перемишльських гродських книг.
Ф. 13, оп. 1, спр. 377, с. 756-757.

15 грудня 1651 р., Деш. – Лист семигородського князя Дєрдя ІІ Ракоці з Деш до невідомого адресата про епідемію чуми у Молдавії, про прибуття козаків із сім`ями у Молдавію та про відмову молдавського воєводи Василя Лупула віддати заміж доньку за Тимоша Хмельницького. Рукопис, оригінал.
Ф. 132, оп. 1, спр. 924, арк. 1-4 зв.

16 січня 1652 р., Роман. – Лист молдавського господаря Василя Лупула з Роману до полководця трансильванського війська Яноша Кемені про приготування калги Газі Гірея до війни з донськими козаками та калмиками і його намір використати допомогу Богдана Хмельницького та про заворушення серед козаків у зв`язку з проведенням нового реєстру. Рукопис, оригінал.
Ф. 132, оп. 1, спр. 708, арк. 3-3 зв.

26 лютого 1652 р., Тарнів. – Лист купця Георга Штерлінга з Тарнова до львівського райці і купця Мацея Гайдера із проханням повідомити новини про козаків і епідемію чуми у місті. Рукопис, оригінал.
Ф. 132, оп. 1, спр. 1147, арк. 1-1 зв.

27 липня 1652 р., Тирговіште. – Фрагмент листа Матія Басараба з Тирговіште до полководця трансильванського війська Яноша Кемені про перебування козацького та татарського війська, а також про долю польських шляхтичів після битви. Рукопис, копія (переклад на укр. мову).
Ф. 132, оп. 1, спр. 256, арк. 1.

6 вересня 1652 р., Ясси. – Лист генерального військового писаря Івана Виговського з Ясс до полководця трансильванської армії Яноша Кемені про весілля Тимоша Хмельницького у Молдовському князівстві, яке перешкодило своєчасно відповісти на лист. Рукопис, оригінал.
Ф. 132, оп. 1, спр. 366, арк. 1.