Документальні виставки
«Будівнича української жіночої долі»
Мілена Рудницька – за цим ніжним і поетичним іменем ховаються велике стреміння і віддана праця задля культурного, економічного і політичного розвитку української жінки, а з нею – всього українського народу. Саме з жіночим рухом першої половини ХХ століття найтісніше пов’язане ім’я Мілени Рудницької, хоча жіночі справи були не єдиним предметом її зацікавлень.
Поштовхом до ангажування Мілени Рудницької у суспільну роботу стала поразка українців у визвольних змаганнях; вона занурюється у щоденну важку працю задля здобуття для українців усіх прав для національних меншин, які в польських законах часто були прописані, але не тільки не відтворені у дійсності, але і переслідувані. Рудницька має добру освіту, відчуває свій інтелектуальний потенціал, а головне – бажання до покращення політичного і культурного становища українців у Польській державі. Вона стає співзасновницею і учасницею Українського національного демократичного об’єднання (УНДО), її двічі обирали послом до Сейму у Варшаві (1928-1935 рр.), в якому входила до освітньої комісії і комісії закордонних справ. Власне як член освітньої комісії вголос говорила про утиски з боку польської влади щодо українців у освітній галузі. Зокрема різко виступила проти спроб закриття владою українських гімназій у Дрогобичі і Рогатині нібито через те, що учні гімназій брали участь у саботажах і належали до українських політичних організацій УВО і ОУН. Доводила, що справа із закриттям гімназій має політичний, а не освітній характер, тому рішення Міністерства освіти несправедливі. Чіткі і переконливі аргументи Рудницької підтримали навіть поляки (посли Конецький, Бабський, Шидельський, Пйотровський) і українські гімназії Дрогобича і Рогатина продовжили свою діяльність.
Також Мілена Рудницька двічі входила до складу українських делегацій на Конгреси Ліги Націй, де виступала з промовами на актуальні і болючі для українців теми. У січні 1931 року домоглася розгляду справи про порушення Польщею прав національних меншин, особливо у справі пацифікації українського населення. У вересні 1933 року брала участь в Конгресі Національних меншин у Женеві, де торкнулася теми голоду в Радянській Україні.
Але, звичайно, найбільш діяльною Мілена Рудницька була у жіночому русі. Швидке розлучення з чоловіком (у шлюбі народився син Іван), а також гіркий досвід матері, яка після смерті батька сама мусіла дбати про своїх п’ятьох дітей, поставили перед Міленою питання, як жінці, навіть освіченій, вирішити питання фінансової незалежності, реалізації здобутого фаху, зайнятості у громадській роботі у поєднанні зі своїми домашніми справами, зокрема обов’язками матері. Так, спіткнувшись в сімейному житті, а також досвідчивши важку працю у часі українських визвольних змагань, коли жінки опікувалися родинами загиблих вояків, дбали про сиріт, турбувалися пораненими і полоненими, привели Рудницьку до думок про важливу роль жінки не тільки в родині, але у суспільстві і державі. Рудницька опиняється на дорозі феміністичного руху. Її фемінізм базувався на засадах розуміння жінкою своєї ролі і в сім’ї, і в суспільстві.
Мілена Рудницька була членкинею і очільницею центральної Управи організації Союз українок. Під її головуванням організація розрослася і налічувала більше 60000 членів і набула всенаціонального характеру. Напрямок діяльності цієї жіночої організації Мілена Рудницька виводила з того, що українська жінка є представником бездержавного народу, тому пріоритетними для неї є національні питання, а вже потім – соціальні та гендерні. Мілена Рудницька цілком сприйняла прогресивні феміністичні погляди своєї доби, але не діяла у розріз з попереднім досвідом, а опиралася на ґрунт традиційних суспільних засад. На посаді Голови Управи організувала проведення Українського Жіночого Конгресу, який відбувся 23-27 червня 1934 року в Станиславові.
Мілена Рудницька була редактором жіночого журналу «Жінка» і газети «Жіноча Доля».
Також була однією із засновниць і Головою української жіночої політичної організації «Дружина Княгині Ольги» (1938-1939 рр.)
Як Голова найбільшої української жіночої організації Союз українок та членкиня інших жіночих товариств («Товариство Жінок з Вищою освітою», «Жіноча Громада», «Товариство Українських Жінок») неодноразово брала участь у міжнародних жіночих конгресах і зустрічах. Зокрема в червні 1929 року очолила українську делегацію на Конгресі Міжнародного Жіночого Союзу в Берліні. В рамках цього Конгресу Мілена Рудницька працювала в Комісії Миру і в Комісії політичної праці жінки. Виступила у німецькому парламенті з рефератом «Національне питання і його мирна розв’язка», в якому доводила, що для політичної діячки недержавної нації боротьба за права жінки є рівнозначною з обороною національних справ. У фондах архіву зберігся звіт з діяльності української делегації на цьому Конгресі, зокрема, є огляд преси із відгуками про його роботу. Так довідуємося, що: «Остеврепеіше Корреспонденц» з 28.VІ.1929 помістило статейку п. з. «Жінки Сходу Европи на Ювилейному Конґресі Міжнароднього Союзу в Берліні», в якій пише: «… Одначе важнійший був успіх, який віднесла українська делєґація через промову своєї провідниці, п. Мілєни Рудницької з нагоди вечірнього мітінґу парляментаристок в німецькому Райхстаґу… Цей успіх українського жіноцтва слід гаряче привітати, бо він є доказом, що укр. жінки бажають працювати над культурним і господарським піднесенням своєї нації, та що вони, маючи повну свідомість відповідальности за майбутність своїх дітей протиставляться всім винародовлюючим впливам, які хотять спинити національний розвиток українського народу» (ф. 319, оп. 1, спр. 40, арк. 2 зв.).
Питання, які порушувала у своїй діяльності Мілена Рудницька ще сто років тому, на жаль, залишаються актуальними і сьогодні. Виховання свідомої жінки-патріотки, матері-патріотки, на думку Мілени Рудницької, може забезпечити успішний розвиток народу в усіх його напрямках: від розвитку родини до державницького розквіту. Тому нематеріальна спадщина цієї жінки (тексти її промов, виступів, звернень, листів, публікацій) є для нас найціннішим її дарунком і має бути доступна широкому колу читачів.
