Документальні виставки
Голос слави
Народилася Соломія Крушельницька 23 вересня 1872 року в селі Білявинці, а зростала у селі Біла, неподалік Бучача на Тернопільщині в сім'ї греко-католицького священника Амвросія Крушельницького. Навчалася у Тернопільській класичній гімназії, також відвідувала у Тернополі школу «Приятелі музики». У 1891 році починає навчання у Львівській консерваторії Галицького музичного товариства, співає у хоровому товаристві «Боян», а вже через два роки 15 квітня 1893 року дебютує на сцені Львівського театру графа Скарбека в опері італійського композитора Ґаетано Доніцетті «Фаворитка» в ролі Леонори. Музичні критики високо оцінили сильний голос, драматичну гру і вроду молодої дебютантки. Прихильні рецензії в пресі з високою оцінкою виступу С. Крушельницької, відгуки фахівців швидко розійшлися великою країною: Крушельницька своїм дебютом однозначно зробила фурор в оперному мистецтві. У архіві виявлено два листи директора Національного театру у Празі Францішека Адольфа Шуберта до Анатоля Вахнянина. Перший лист датований 20 квітня 1893 року (!), всього п’ять днів після її виступу, і пан директор просить українського композитора докладніше розповісти йому про Соломію Крушельницьку. У наступному листі від 08 червня 1893 року він звіряється у намірах запросити співачку до Праги.
Вже восени 1893 роки С. Крушельницька їде до Італії продовжувати своє навчання. Вона була наділена величезним талантом, який розвинула завдяки неймовірним працьовитості, наполегливості і цілеспрямованості. Саме в Італії педагог Фауста Креспі правильно діагностувала різновид її голосу як драматичне сопрано (у Львові голос Крушельницької визначили як мецо-сопрано) і молода співачка мусіла повністю переучуватися.
З Італії почалися гастролі та концертні виступи Соломії на великих сценах світу, які завжди супроводжувалися тріумфами. «Чарівна Баттерфляй», «ідеальна співачка», найкраща виконавиця жіночих образів в операх Р. Ваґнера, «найбільша співачка епохи», «єдина, хто зумів поєднати ліричну якість звуку з драматичною проекцією», – це все справедливі оцінки великого таланту і гарного голосу Соломії.
Своєю творчістю С. Крушельницька легко і заслужено вийшла на міжнародну арену, її співом зачаровувалися в кожній країні, де вона виступала. Вона ж завжди наголошувала, що з походження є українкою. В концертних турах, з якими виступала по завершенні театральних гастролей, після виконання оперних арій завжди співала українські народні пісні. Щороку в березні приїздила до рідної Галичини на відзначення шевченківських днів. Зі спогадів актора Северина Паньківського «Слідами завіяними» дізнаємося, що «після гастролей по Америці, де поводилася дуже гідно, свій гонорар перерахувала на фонд «збудування пам’ятника Шевченку у Детройті, що біля Нью-Йорку». А в 1911 році, коли святкували 100 років від народження Маркіяна Шашкевича, спеціально приїхала до Львова, щоб взяти участь в урочистостях на його честь. В фондах архіву збереглося також фото Соломії Крушельницької в подільському народному строї.
В серпні 1939 року Соломія Крушельницька, як завжди, приїхала в Галичину провідати своїх рідних. Початок Другої світової війни не дав можливості повернутися в Італію, де постійно проживала у місті Віареджо, а перелом ноги при кінці війни, коли багато українців втікали перед наступом радянських військ на Захід, унеможливив її виїзд. Так доля залишила Соломію Крушельницьку назавжди у Львові. Після закінчення війни композитор і тоді директор Львівської консерваторії Василь Барвінський запросив Соломію Крушельницьку на роботу, вона працювала професором, а також очолила кафедру вокалу. Однак з арештом і засланням Барвінського в 1948 році, Крушельницька втратила цю роботу. Радянська влада охарактеризувала її як особу, яка ніколи не виявляла своїх політичних уподобань, не заангажовувалася у суспільно-політичне життя, мала громадянство іншої буржуазної країни, володіла дорогою нерухомістю за кордоном. До своєї смерті Соломія Крушельницька мешкала у кількох відведених їй кімнатах колись свого розкішного триповерхового будинку, який влада націоналізувала; на життя заробляла приватними уроками; останній концерт дала 26 грудня 1949 році у Львівській філармонії, будучи уже хворою. Померла 16 листопада 1952 року. Нам залишила кілька збережених платівок із записами свого голосу, добру славу і відчуття неймовірної гордості, що належить, як і ми, до української нації.
